«Талант до віршів не позичений, а власний» (До 80 - річчя від дня народження Євгена Титикайла та 5 - ї річниці від дня смерті)

Я прагну все душею зрозуміти,
Бо не чекає невблаганна мить,
Бо поміж віт, ламаючи орбіти,
Ще не одна негода відшумить.

І, захлиснувшись музикою грому,
Можливо серце болем защемить,
Та я у ноги не впаду нікому,
А переймуся блиском громовиць…
Є.Титикайло.


Євген Юрійович Титикайло народився 30 липня 1937 року в Бориславі в родині робітника нафтових копалень. Мати - бойкиня з гірського села Ластівки.

Життя ще змалку піднесло суворі випробування. Війна, голод погнали молоду матір з дітьми на Волинь, яка горіла в полум’ї війни та повстанської боротьби (1941 - 1952). Цей край залишив глибокий слід у свідомості майбутнього поета.

В 1951 році сім’я повернулася знову в Борислав. Є.Титикайло на відмінно закінчив сім класів, середню школу робітничої молоді.

Трудову і творчу біографію пов’язав із редакцією міської газети «Нафтовик Борислава», де доля звела його з відомим українським поетом Миколою Сомом.

Після повернення до Борислава закінчив Дрогобицький педінститут ім. Івана Франка (факультет української мови та літератури), працював журналістом у міській газеті "Нафтовик Борислава" та в студентській багатотиражній газеті педінституту в Дрогобичі.

Перший вірш з’явився друком у 1956 році на сторінках газет «Нафтовик Борислава» та республіканської «Молодь України».

Друкувався в багатьох газетах та журналах України, Польші, США.

У 1968 році вийшла перша збірка «Крайка». З 1972 по 1976 роки Євген Титикайло - відповідальний секретар газети «Нафтовик Борислава», на шпальтах якої вів літературну сторінку, відтак - коректор у друкарні, службовець у ЖЕКу, а згодом - на педагогічній роботі в міському Будинку школяра.

Страшним ударом для поета стала смерть матері (1973), яка багато років хворіла, якій він присвятив вірш «Матері».

Ця біла ніч снігами відбіліла,
Ця біла ніч пішла у небуття.
А так мене сльоза твоя боліла,
Не день, не два -
Цілісіньке життя.

Лише через 18 років після «Крайки» у Львівському видавництві «Каменяр» вийшла наступна поетична збірка Є. Титикайла «Тривожні громи», невелика за обсягом, але цікава й змістовна.

Слово рідне, мій єдиний спадку
І надіє на прийдешні дні!
Вічним Дивом творчого початку
Нині в душу просишся мені.

У 1991 році побачила світ ще одна книжка його поезій під назвою «Пролог», надрукована у видавництві «Український письменник». Твори включені до неї, засвідчують: автор, як і раніше, не лукавить словом, для нього творчість – природна необхідність висловити наболіле своїми думами та переживаннями. Ряд віршів присвячено: Д. Павличку, О. Гончару, Л.Українці. У збірку входять вірші, сонети, поеми. Сонети друкуються по циклах:
«Пролог», «Осінні елегії», «Над глибинами».
Поему - містерію «Шевченко над Дніпром» присвячено Т. Шевченку.
А поет стоїть і досі на високій кручі,
Де лани широкополі і Дніпро ревучий.
І далеко видно постать горду, непохилу,
Що не може надивитись на Вкраїну милу.

В останні роки поет багато друкується в періодичних виданнях – збірниках «День поезії», «Вітрила». Його твори ввійшли до антології «Літературна Бойківщина», виданій комітетом товариства «Бойківщина» у Філадельфії у 1969 році.

У 1998 році Дрогобицьке видавництво «Відродження» видало ще одну збірку поезій «Три суті надії». До збірки увійшли кращі поезії з поетичного доробку автора. Збірка складається з трьох циклів: «Дні і ночі Волині», «Колискова для болю», «Мала стежина в нікуди».

П’ята книжка поезій Є.Титикайла «Бориславські сонети» видана Дрогобицьким видавництвом «Відродження» у 1999р. Це своєрідний поетично - мистецький путівник в історію нафтового Борислава - місто, яке свого часу живило талант Великого Каменяра і його менш відомого побратима по перу – Стефана Коваліва.

Ця книга вийшла з нагоди дня народження Стефана Коваліва і може стати в добрій нагоді тим, хто хотів би краще пізнати історію нафтового Борислава, його минуле і сучасне, тут вміщені вірші про Стефана Коваліва.

Успадкувавши прізвище від роду,
Він ковалем не став таки в житті.
Та за ковальську жилаву породу
Кляли його вельможні і святі.

Ті, що сотали кров чужу, як воду,
Складаючи в коморах золоті…
А він служив не золоту - меті,
То й не чекав на кращу нагороду.

Книга «Дні і ночі Волині» вийшла у 2001 році у видавництві «Відродження» майже не має аналогів у нашій літературі. У своїх творах автор, який дитячі роки провів на Волині, показав страшні наслідки минулої війни, правдиво й неупереджено розповів про те, як проводилась тут колективізація, як нищилось українське село.

Доля України і доля тих людей, яких тероризувала і нищила тоталітарна система оспівана в збірці поезій «Одкровення» (2004).

Нова книжка Євгена Титикайла «Трагічні пам’ятники» (2007) і жанрово, й тематично дуже неоднорідна. Є тут оповідання і нариси, репліки і навіть памфлет.

Світлій пам’яті дружині Вірі присвячено збірку поезій «Сонети» видану у 2008 році. Крім оригінальньних сонетів, автор вирішив за потрібне подати ще й низку перекладів.

Хай сумніви - гостріші від ножа,
І вітер часу за плечима свище -
Мойого серця не торкне іржа,
Моя любов - не тихе попелище.

«Часослов» - час і слово - така основна тема нової збірки поезій. Як літописець часу і патріот автор не може пройти байдужим повз те, що діялося колись і діється тепер в нас на Україні.

«Часослов - 2» - остання збірка поета. Це, по суті, попередня збірка «Часослов», у якій автор, «пересіваючи», окремі поезії вилучив, а натомість нові додав.

Є. Титикайло ніколи не був байдужим до України. Кожну негативну подію чи факт, що торкалася рідної землі, переживав, як власну трагедію.

Поганять зайди мову нашу й славу,
А ми лиш мовчки чухаєм лоби.
Та про красиву маримо державу:
Якби ж ото і в нас така... Якби!
(«Дума про єдність»)

Не зміг миритися зі злом, насильством, цинізмом. Особливо переживав за долю дітей війни, бо й сам до тієї соціальної категорії належав:Та чи не найбільше боліло йому, що Україна не в українських руках.

Все ж поет вірив у Воскресіння України, закликаючи:

Воскресни, мамо, і помнож нам сили
На тій землі, що кров’ю ми зросили,
Вона хоч наша, тільки не своя:
Ще править бал тут сила зловорожа!
Невже поснула вся твоя сторожа,
Прирікши люд на ласку холуя?..

Останні роки життя провів у Бориславі, де й помер у самотності 11 квітня 2012 року на 75 - му році життя.

До 80 - річчя від дня народження поета Євгена Титикайла та 5 - ї річниці річниці від дня смерті працівники бібліотеки - філії №6 для юнацтва Ольга Смерека і Марія Лутчак з групою кухарів другого курсу у Бориславському професійному ліцеї провели літературний вечір «Талант до віршів не позичений, а власний».

Розпочала захід вчитель української мови і літератури Наталя Кузимко.

Ведучі вечора розповіли про життєвий і творчий шлях Євгена Титикайла. Учні ліцею Мар’яна Максимів, Сніжана Пилат, Ірина Барнацька, Андрій Юрків, Юлія Коблик, Оксана Ільницька, Тетяна Ханас прочитали поезію поета: «Матері», «Слово», «Пролог», «Серце Матері», «Ковалів пише Бориславські оповістки», «Монолог пам’ яті», «Стефан Ковалів», «До України», «Ранок на хуторі», «Україно, мій пекучий болю», уривок з поеми «Пролог» присвячений дружині.

Перегляд книжкової виставки «Одвічний шлях життя і боротьби» провела бібліотекар Марія Лутчак.

Євген Юрійович Титикайло займав активну громадську позицію. Він член Національної спілки письменників України з 1988 року, володар найвищої літературної відзнаки – Медалі Національної спілки письменників України, Член об’єднання «Письменників Бойківщини», неодноразовий учасник і дипломат конкурсів імені Мирона Утриска, автор 10 – ти поетичних збірок, численних публікацій у багатьох літературних збірниках, періодичних виданнях. У жовтні 2009 року журналістові і поету, публіцисту та активісту громадсько - політичного життя міста Євгену Титикайлу присвоєно звання Почесного громадянина міста Борислава.

Його знають не лише в Україні, а й поза її межами - у США, Австралії, Польщі. І не лише знають, а й читають, бо це поет вдумливий, талановитий.

Українська поезія втратила талановитого поета, Україна – люблячого сина, що все свідоме життя стояв на сторожі українського слова. Тож не стомлюймось пізнавати його великий талант, виявлений у тремкому слові:

Стрепенімось! Розламаймо грати!
Та ж нема в нас іншої мети –
Якщо хочем Україну мати,
Якщо хочем рід свій зберегти.
Євген Титикайло

Ольга Смерека, завідувач бібліотеки - філії №6 для юнацтва .

 

Additional information