Сини-Патріоти, низький уклін Вам до землі!

За рідну домівку поклали життя вірні діти,

Герої, що завжди залишаться в наших серцях,

За землю, за матір зробили, що мали зробити,

Герої не гинуть, Герої живуть у піснях.

/Славич Д./

 

Сумна звістка сколихнула Борислав цими днями. Та й не лише Борислав, а всю Україну. Вже не першого свого сина прийняла наша матінка-земля.

21 червня,  у зоні АТО під час бою в Авдіївці загинули два наші земляки, які пішли захищати Батьківщину добровольцями, в складі батальйону «Аратта» .

 

Луціву Андрієві Зеноновичу було всього 38 років, а Іванику Володимиру Васильовичу – лише 29 років. Такий вік, коли тільки розпочинається розквіт життя. Та чомусь не всі можуть спокійно жити, коли ворог топче рідну землю. Герої нам даються від Бога. Це Люди, які прикладом свого життя показують, як можна любити рідний край, своїх родичів, співвітчизників і побратимів.

Ще зранку у суботу скорботна колона з м. Борислава взяла участь у прощанні із загиблими бійцями біля пам’ятника Т. Шевченку у м. Львові.

 

Близько 11.00 год громади Дрогобиччини зібралися на Перехресті Героїв для участі у спільній панахиді в пам'ять загиблих воїнів.

Після чого побратими, родичі та всі, кому не байдужа ціна життя та трагічна смерть земляків-Героїв мали можливість попрощатися із загиблими у м. Стебнику.

Близько 13:00 год процесія приїхала  до Борислава. Вздовж доріг люди виклали лампадки зі свічками. Зустрічали героїв стоячи на колінах.

Священники Дрогобиччини відправили панахиду за загиблими Андрієм та Володимиром.

Не одна матір витерла сльозу, співчуваючи родичам та рідним тих, кого вже не повернеш.

А вже сьогодні, 25 червня, о 10:00 відбувся похорон Володимира Іваника у с. Сільці, а о 15:00 в м. Бориславі провели в останню дорогу Андрія Луціва. Зі скорботою та жалем прощалися рідні та близькі і всі краяни з Героями-Патріотами. Сини України полягли за її свободу!

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,

Ще нам браття-українці усміхнеться доля!

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці!

Запануєм і ми браття у своїй сторонці!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

/Чубинський П./

Співали сьогодні зі сльозами на очах та вірою в серці над трунами заплакані матері, дружини, діти, побратими, сусіди і всі, хто прийшов вшанувати пам’ять Володимира та Анднрія. Поховано полеглих Героїв з почестями. Та рідним залишилася тільки згадка і вічний біль, і слава, яка ніколи не замінить рідну людину.

 

Ця трагедія стала для усіх болючим ударом та нагадала ще раз, що ми завдячуємо нашим захисникам своїм сьогоднішнім спокоєм. Наші співвітчизники десь там, на сході України, борються за кожну усмішку наших дітей, за кожний нами в мирі прожитий день. А ці Герої, Андрій та Володимир, захистили нас ціною власного життя, ціною крові. Вони заслуговують на Вічну пам'ять, яка має жити в наших серцях кривавим спогадом ціни вільної України.

Мамо,пробач за мою стрімку вдачу.

Вибач, рідненька, я вже не прийду.

Мені не болить, я від болю не плачу,

Я зараз душею до Бога іду.

/Сторонська В./.

Additional information