Літературно-мистецький захід «Величний Кобзар»

З нагоди 157-ї річниці перепоховання Т. Г. Шевченка в Україні

 

Твої думки, діла і заповіти –

Як вічне світло, як весняні квіти

Цвітуть, живуть

І будуть вічно жити…

 

Споконвіку щедрою була українська земля... Споконвіку була ця земля благословенною, бо її ряст топтали люди, перед генієм котрих схиляється світ. І найперший серед них – Тарас Шевченко, велетень духу і співець народної свободи, ім’я якого оповите невмирущою любов’ю і славою. Справедливо, що Величного Кобзаря – народного мислителя, вважають народним пророком. Бо не одне покоління українців формувало свій світогляд на його творах.Такими словами розпочала літературно-мистецький захід «Величний Кобзар» ведуча БоженаДмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.

 

22  травня – одне  з  найвизначніших  національних свят України.  Цього  дня  Шевченко увійшов у лоно рідної землі, вернувшись  з  далекої  чужини  і його прах упокоївся навіки у рідному, любому серцю краї, на високому березі Дніпра. А вшанування пам’яті Величного Кобзарястало в нашій державі щорічним і всенародним. Могила Шевченка перетворилася на місце паломництваукраїнців, а Чернеча гора отрималаназвуТарасової. Щороку у травневіднібілямогилипоетапроходятьбогослужіння, сюдизвідусільїдуть люди вклонитисяВеличномуКобзареві.

 

Панахиду з нагоди 157-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні відслужили отці Петро Підлубний та Олег Смерека.

 

Квіти шани від громади міста Борислава до пам’ятника Тарасові Шевченку поклали заступник міського голови Роксоляна Гарасимів та виконуючий обов’язки начальника управління культури Роман Тарнавський.

 

У своєму виступі заступник міського голови Роксоляна Гарасимів розповіла, що доля переслідувала Тараса Шевченка в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду... Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала Шевченкові лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

 

Продовжила захід ведуча, яка на розповіла, що Тараса Шевченка, не зважаючи на його віще слово, а точніше, саме за нього, завжди не любили власть імущі. Чи то царизм, чи польська влада всіляко боролися із його правдивим, безкомпромісним і гострим словом. Його забороняли, за нього карали.

 

Історія України засвідчує багато яскравих фактів, як шанували українці пам’ять Тараса Шевченка в часи поневолення земель України різними окупантами (австрійськими, польськими, російськими, німецькими, угорськими, румунськими та совєтськими). Його твори, його палкі, іскрометні слова були тією основою, на якій будувалися національно- культурні та національно-визвольні ідеології українців.Совєтська влада боялася правдивого слова українського пророка (як і всього правдивого та українського), але розуміла, що не зможе заглушити голос, що потужно лунав уже цілим світом. Демонструючи перед світом повагу до Кобзаря, видаючи його книги та відзначаючи його роковини, насправді всю свою репресивно-ідеологічну силу спрямували на боротьбу з Шевченковим словом. Деякі твори вилучали із «Кобзаря», або «підправляли», а скількох, хоч і надрукованих, не дозволяли декламувати! Адже вони змушували думати, відкривали очі сплячим і байдужим.

 

Совєтські ідеологи та науковці, що слугували їм, «талановито» старалися на свій лад інтерпретувати думки Великого Пророка, фальсифікувати, перекручувати його заклики… Гучно відзначали роковини Кобзаря, щораз більше затушовуючи, виголощуючи його віще слово. Так було за часів панування Совєтського Союзу.На щастя минули ті часи… Та не можемо похвалитися, що всі визнали Шевченка як найвищого українського генія, далеко не всі хочуть чути його пророчі слова, які є актуальними і в наш час. На словах проголошують його величним символом українського інтелекту, а в практичному житті воліли б не чути його закликів.

 

Далі продовжив захід виступ учнів загальноосвітньої школи №4 – Хоронжака Юрія, Кирди Христини, Гошко Ксенії, Бонтей Олени, у виконанні яких прозвучала літературно-музична композиція «Наш Пророк» (під кер. вчителя української мови і літератури Лесі Панів). А учениці Кондратишин Марта і Дум’як Анна майстерно виконали пісню «На високій дуже кручі» (під кер. вчителя муз. мистецтва Наталії Гром). А вірш Володимира Вихруща "Шевченкові очі" продекламувала ведуча заходу Божена Дмитришин:

 

Є безсмертя зоря і слова є пророчі,

їх вогонь не палить, не зігне бурелом,

Супроводять мене скрізь Шевченкові очі,

Що палають, як цвіт, під високим чолом.

Вони кличуть людей стати гордо на чати,

Рідну землю і рід берегти від іржі

І за правду святу невідступно стояти,

Подолавши і ляк, і сумні міражі.

Вони вчать мене, вчать відрізняти зерно від полови,

І вогонь чистоти в їх глибинах горить.

Очі кажуть мені: "Як зречешся ти мови, -

Станеш блудом навік, скам'янієш в ту ж мить."

З них, немов з джерела, я наснагу черпаю,

Стережуть вони світ від наруги і бід.

Очі кажуть мені: "Як зречешся ти краю, -

Змиють перші дощі неглибокий твій слід."

Дивовижне якесь в них незгасне сіяння,

Вони кажуть, щоб вчитись і в дії рости.

Очі кличуть людей до братерства, єднання,

До любові і віри, і доброти.

І зневіра летить в чорне прірвисько ночі.

І живиться словом тяжіння земне.

Де б не був - відчуваю Шевченкові очі,

Що сіяють добром й надихають мене.

 

Як істинно національний поет Шевченко, неначе біблійні пророки, мав моральне право розмовляти з усіма поколіннями українців – своїми сучасниками і майбутніми генераціями. Він перед Богом, у якого щиро вірив, узяв на себе відповідальність за долю свого народу: за його сьогодення і майбуття. Сьогодні в умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка.

 

Усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє, станьмо ще критичнішими до себе та до своїх дій. Потрібно пройти велике очищення, щоб бути достойними тих жертв, які були покладені на вівтар свободи. Півтора століття вистачає, щоб усвідомити це і виправити помилки. Єдине, що нам зараз потрібне – це якісні, а некількісні зміни і єдність.

 

Гортаючи сторінки "Кобзаря", торкнімося душею до палкого й нескореного серця поета. Адже нам творити долю української мови та українського народу. Тож нехай "Заповіт" великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти рідну мову народу, його звичаї і пронести через віки у майбуття.

 

Літературно-мистецький захід «Величний Кобзар» завершився спільним виконанням Шевченкового «Заповіту».

 

Божена Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС.

Additional information