Нам пора для України жить!

До 102-ї річниці від дня пам’яті Івана Франка.


Хай радістю наповняться серця,

А в пам'яті залишиться з роками

Величний образ генія-борця,

Що постає сьогодні перед нами.

Іван Франко! Великий Каменяр!

Він пережив і славу, й потрясіння,

Мав у житті нетлінний божий дар

І непохитне, праведне сумління.

 

В погожу травневу пору біля пам’ятника Іванові Франку зібралося чимало бориславців, щоб вшанувати 102-гу річницю від дня смерті свого земляка – великого Каменяра.

 

Ведуча заходу – провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин розповіла, що в історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку...

 

А про Івана Франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. Подвиг Івана Франка у світовому письменстві унікальний. Цей український титан працював з однаковою силою в усіх родах і видах літератури, а окрім цього збагатив дослідженнями етнографію, фольклористику, історію, естетику, соціологію, філософію. Це був справжній геній!

 

28 травня минуло 102 роки як перестало битися велике серце письменника-гіганта, будівничого величного храму української культури. В газеті «Діло» була опублікована тужлива новина: «Ангел смерті злетів на українську землю, щоб замкнути очі на вічний сон найбільшому з сучасних синів України».

 

В день похорону понад 10 тисяч людей – представників міст і сіл Галичини, Волині й Буковини проводжали Франка національної честі в останню дорогу. Смеркалося фіолетове небо… Запахло бузками. Настала якась невимовно дивна вечірня година. Золотими космічними жестами зорі давали знак землянам, що незнищенну духовність Франка приймають у Вічність.

 

Вчора, 29 травня, ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять про нашого земляка, великого генія Каменяра. Життєвий шлях Великого Каменяра – це епоха боротьби і праці. Прийми ж, титане праці й думки, сей скромний дар – наш пошанівок гідний. Вплітаємо найкращі слова любові і захоплення до Тебе, сівачу правди і добра, до нев'янучого вінка слави.

 

Квіти шани від громади міста Борислава до підніжжя пам'ятника Іванові Франку поклали заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, начальник управління культури Роман Тарнавський, начальник відділу освіти Елла Качмарчик.

 

У заході брали участь переможці Регіонального конкурсу читців поезії Івана Франка «Франків вогонь в одежі слова» – Дубенчук Михайло, який прочитав прозу Івана Франка «Рідне село» та Андрій Козар, який продекламував поему Івана Франка «Лис Микита». Пісня 2».

 

Пильним поглядом в майбутнє спрямована вся творчість Івана Франка. В сучасних умовах, коли надзвичайно актуальним завданням є подальше зміцнення Української держави, є важливим опертися на творчу спадщину Івана Франка – людину, яка має найбільше праць, людину, всебічно діючу в різних напрямках – від науки до прози та поезії, людину, яка щиро любила та вболівала за Україну, яка будила громадську думку щодо державності України.

 

Поезія Франка вчить патріотизму, закликає любити рідний край, свою мову і культуру, надихає на боротьбу і сподівання кращого майбуття. Він завжди думав про свій народ, ні на мить не забував, що його матір'ю є Україна. Наприкінці свого життя Іван Франко бачив, що не тільки Дрогобич, де пройшли молоді літа, позбувся негативних чинів, а й інші міста Галичини зробили великий поступ в різних ділянках організованого життя. Успіхи Західної України були успіхами всієї України, бо «старший брат» росіянин чекав тільки на те, щоб при найближчій нагоді знищити українство, яке вільніше розвивалося в межах Австрії.

 

На жаль, Україна сьогодні стикнулася з іншим, опинившись в трагічній ситуації. Але ми пишаємося тим, що в історії нашої славної країни є багато прикладів того, як треба любити й обороняти свій край.

 

Далі продовжив захід виступ депутата Бориславської міської ради Андрія Спаса, який із притаманною йому акторською майстерністю прочитав поезії Івана Франка – пролог до поеми "Мойсей" та вірш «Цехмістер Купер’ян». А ведуча заходу прочитала поезію сучасної поетеси Оксани Родчин «УКРАЇНСЬКИЙ МОЙСЕЙ», присвячену Іванові Франку:

 

Чи знав великий Каменяр,

Що в мирний час на Україні

Проллється кров наших солдат

І зайде сонце за руїни...

Коли у сиву давнину,

Коли народ в пітьмі похмурій

Виводив шлях свій до зірок,

І сіяв дух у стан сутулий.

Той дух ще кличе до життя

У мирній, вільній Україні,

Що нас покличе в небуття

Знов об'єднались разом нині.

Митець, пророк творив майбутнє

Увіковічував слова,

Щоб люд вкраїнський освітити

Невже в нас сил уже нема...?

Бо, тисячі голів схилились

Крізь біль, крізь відчай у полях

Нащадкам землю відвоюють

«І щастя прийде по... кістках».

«І підуть... у безвісті віків...»

Ті хлопці, що за Україну

Віддали сили і життя

За неї - Матінку єдину.

Немов Мойсей, Франко крізь роки

Проводив нас у майбуття

Учив вставати, не коритись

Прийти до кращого життя.

Ще сили наші не зміліли,

Бо промінь віри ще горить.

Боротись будемо за волю

Бо «лиш боротись - значить жить...».

 

Великий Каменяр перш за все був сильною людиною, яка ніколи не робить кроку назад. І це найголовніше. Скільки зараз є успішних і талановитих людей, та не всі вони сильні. Не у всіх серця палають бажанням допомогти людям, як це було у Франка. За яку б справу він не брався, все було з однією метою – показати своєму народові, що є краще життя. Вилити свої почуття перед людьми.

 

Творчість Івана Франка ніби поза часом, актуальна в будь-яку епоху. Бо життя плине невпинною течією і все рано чи пізно повторюється. В кожному його рядку ми можемо знайти себе. І в цих рядках живе і сам Франко, вічний і безсмертний, поки ми його пам'ятаємо. «Душа безсмертна! Жить віковічно їй!» - писав Каменяр. Так воно і є. Щоразу, коли хтось пошепки читає слова поезій Франка, з маленьких непримітних літер оживають яскраві образи революціонера, який рветься в бій, Мойсея, що веде свій народ до кращого життя, каменярів, що б'ють скелю молотами...

 

В такий непростий для України час нам би не завадило мати трохи більше надії і духу, що «тіло рве до бою». Тож всі ми повинні пам'ятати цю надзвичайно талановиту, сильну особистість і намагатися бути хоч трохи схожими на Івана Франка. Бо, врешті, він гідний наслідування ще не одного покоління!  Будуючи свою державу, ми повинні усвідомити, як тоді усвідомив Франко, що відродження – справа складна й довготривала. Поет вірив у світле майбутнє, вірив у єдність усіх людей України. Його Слово – це голос із вічності.

 

Літературно-мистецький захід «Трибун народний» завершився спільним виконанням гімну «Не пора, не пора, не пора…».

 

Божена Дмитришин,

провідний методист Бориславської МЦБС.

Additional information